«Енеїда» — українська бурлескно-травестійна поема, написана письменником Іваном Котляревським, на сюжет однойменної класичної поеми римського поета Вергілія. Складається з шести частин, на відміну від дванадцяти частин Віргілія. Написана чотиристопним ямбом. Розповідає про пригоди троянського отамана Енея, який після зруйнування батьківщини ворогами, за кілька років поневірянь, разом зі своїм козацьким військом засновує омріяну державу в Римі, майбутню імперію. «Енеїда» — перша пам'ятка українського письменства, що була укладена розмовною українською мовою. Поема започаткувала становлення нової української літератури. Перші три частини поеми були видані в 1798 році, в Санкт-Петербурзі, без відома автора.

Наталка Полтавка — п'єса, написана Іваном Петровичем Котляревським 1819 року під впливом української вертепної, шкільної драми, інтермедій 18 століття.
Основне джерело для написання твору — життя українського суспільства, лірично-побутові, обрядові, купальські пісні, балади («Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає», «Лимерівна»).
Основний конфлікт п'єси зумовлений становою та майновою нерівністю у суспільстві.
Основна тема твору: розлука дівчини з коханим-бідняком та одруження з немилим багачем.

«Тіні забутих предків» — повість Михайла Коцюбинського, написана під враженням його перебування на Гуцульщині. У творі розповідається про кохання Івана й Марічки, українських Ромео та Джульєтти. Яскраво передано побут і життя гуцулів.
Повертаючись з Італії влітку 1910 року, Михайло Коцюбинський заїхав у карпатське село Криворівню. Короткі відвідини того чарівного краю з мальовничою природою та первозданним побутом мешканців гір не дали письменнику досить матеріалу для твору, проте бажання написати про «незвичайний казковий народ», гуцулів, не полишило його. Коцюбинський ще раз відвідав гуцульський край, де вивчав звичаї, побут, фольклор його мешканців. На думку письменника, гуцули й у XX ст. залишились язичниками. Враження від «чарівного полону» горян лягли в основу повісті.

«Кайдашева сім'я» — реалістична соціально-побутова повість українського письменника Івана Семеновича Нечуя-Левицького, написана 1878 року. У творі на матеріалі повсякденного життя селянства розкриваються деякі риси вдачі українського народу, його індивідуалізм, прагнення жити окремим, самостійним життям. Твір неодноразово перевидавався і перекладався іншими мовами.
Головна думка повісті — це показ буденних ситуацій, у яких відбувається змізеріння людської душі, зумовлене постійною залежністю людей від матеріальних нестатків. Духовна роз'єднаність зумовлена відсутністю прагнення зрозуміти один одного. Це отруює життя і батьків, і їхніх синів та невісток.

«Мартин Боруля» — трагікомедія Івана Карпенка-Карого, написана у 1886.
Сюжет комедіï «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можно в чомусь піднестися над іншими.
Розв'язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

«Україна в огні» — кіноповість Олександра Довженка, присвячена подіям 2-ї світової війни, долі сільської родини та простих селян.
Основою кіноповісті стали оповідання Довженка «На колючому дроті», «Незабутнє», «Перемога». Уривки з кіноповісті вперше були надруковані російською мовою 1943 року, українською — 1962. Сталін заборонив кіноповість як для друку, так і для екрану.
Головні герої:
Лаврін Запорожець, його дружина Тетяна, п'ять синів: прикордонник Роман, артилерист Іван, чорноморець Савка, колгоспники Григорій і Трохим, донька Олеся, пасічник дід Демид. Христя — подруга Олесі. Василь Кравчина — танкіст, коханий Олесі. Старий полковник німецької розвідки — Ернст фон Крауз, його син — лейтенант Людвіг Крауз — намісники на території України.

«Тигролови» — пригодницький роман з автобіографічними елементами Івана Багряного, написаний та виданий 1944 року як «Звіролови» у львівському журналі «Вечірня година». Чернетка оригіналу тексту "Звіроловів/Тигроловів" залишилась в під-радянській Україні й відповідно після переїзду автора в Німеччину у 1944-1946 роках йому прийшлося відновлювати текст з пам'яті; цю відновлену версію було видано 1946 року під назвою «Тигролови» у ной-ульському видавництві "Прометей".
Окремими виданнями роман виходив за кордоном 1946 року (Ной-Ульм) 1955 року (Детройт), 1970 року (Нью-Йорк) (скорочена версія), 1991 року (Детройт). Роман також перекладено та видано англійською, німецькою, нідерландською, іспанською, російською та іншими мовами.

Чорна рада — перший україномовний історичний роман, написаний та виданий Пантелеймоном Кулішем 1857 року. У цій «хроніці історичних подій» автор відтворив відомі історичні події — чорну раду у Ніжині, яка відбулася 1663 року. Твір був написаний під впливом історичних романів Вальтера Скотта.
Композиція роману насичена пригодницькими елементами. Зокрема це епізоди з викраденням Лесі, лицарський двобій, запорізькі суд і кара. Кульмінаційною сценою є сама Чорна рада 1663. У ній підступність демагога Івана Брюховецького бере гору.
У розв'язці Шрам рятує рідну Паволоч від Павла Тетері ціною власної голови. Та все ж фінал роману звучить оптимістично, адже на фоні історичного зламу росте нова сім'я — Петра і Лесі, що уособлює нове покоління.

Зачарована Десна (1956 р.)— автобіографічна повість, спогади Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Твір сповнений тонкого гумору. Повість є гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.
Автор змальовує свої перші кроки пізнання життя, «перші радощі, і вболівання, і чари перших захоплень дитячих…», віруючого в Бога діда-чумака і прабабу, яка все і всіх проклинала, матір і батька, коваля діда Захарка, дядька Самійла — неперевершеного косаря, сільського священика і зустріч селянами Великодня на дахах під час весняного розливу Десни. Спогади ці час від часу переростають у короткі авторські роздуми — про «тяжкі кайдани неписьменності і несвободи», інші лиха й страждання селян України і разом з тим — багатство їхніх душ, внутрішню культуру думок і почуттів, їхній смак, їхню вроджену готовність до «найвищого і тонкого», про війну й спалене фашистами село, про ставлення до минулого: відомий авторський монолог, який починається словами: «Я син свого часу і весь належу сучасникам своїм. Коли ж обертаюсь я часом до криниці, з якої' пив колись воду…» і в якому висловлено знамениту формулу: «Сучасне завжди на дорозі з минулого в майбутнє».