УРОК З УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ 10 КЛАС
Тема: Урок розвитку комунікативних умінь. Еристика як мистецтво суперечки
Мета: ознайомити з еристикою як наукою, правилами ведення суперечки, вдосконалювати вміння роботи у групах, відстоювати свою точку зору, розвивати комунікативно – мовленнєві вміння, виховувати почуття взаємоповаги
Обладнання: ноутбук, карти із завданнями
Тип уроку: урок розвитку мовленнєвої компетенції
ПЕРЕБІГ УРОКУ
І. Організація класу
ІІ. Ознайомлення учнів із темою, метою та завданнями уроку
Метод ПРЕС:
- Прочитайте афоризми, поясніть значення, сформулюйте тему та мету уроку.
1.Єдина відома мені розкіш – це розкіш людського спілкування (Антуан де Сент – Екзюпері).
2. Дефіцит спілкування привів до того, що воно з розкоші перетворилося на предмет першої необхідності (С.Лузан).
3.Більшість людей шукають суспільства не стільки з метою слухати, скільки говорити(О.Поп).
ІІІ. Сприйняття та засвоєння учнями матеріалу
Лекція вчителя разом із заздалегідь підготовленою групою учнів – теоретиків.
Суперечка як предмет еристики
Термін "еристика" має давню історію. Він походить із грецької та означає "мистецтво суперечки". Спочатку під "еристикою" розуміли звід прийомів, якими потрібно користуватися в спорі, щоб одержати перемогу. У наш час значення цього терміна дещо змінилося. Його визначають так.
Еристика - це напрям досліджень, мета яких полягає в розгляді різноманітних характеристик (логічних, семіотичних, психологічних тощо) такого складного комунікативного процесу, як суперечка.
Отже, предметом вивчення еристики є суперечка.
Суперечка - це комунікативний процес, у якому наявне активне ставлення до точки зору співрозмовника, що виражене в її критичній оцінці.
Будь-яка суперечка передбачає розходження в думках, зіткнення позицій. Кожна сторона активно відстоює свою точку зору та намагається розкритикувати точку зору супротивника. Якщо немає такого зіткнення думок, то немає й самого спору, а є якась інша форма комунікації. Наприклад, проповідь, молитва, лекція, інформаційна доповідь - це не суперечки. Якщо аргументація з приводу якогось питання спрямована на людей, які байдуже або позитивно (тобто некритично) ставляться до неї, то немає ніяких підстав вважати цю комунікативну ситуацію суперечкою.
Учасники суперечки
Обов'язкові учасники суперечки:
• пропонент;
• опонент;
• аудиторія.
Пропонент - це той, хто висуває та обґрунтовує певну точку зору.
Без пропонента не може бути суперечки, оскільки спірні питання не виникають самі по собі. їх повинен хтось сформулювати та поставити на обговорення. Точка зору пропонента може виражати власну думку або репрезентувати колективну позицію з того чи іншого питання.
Опонент - це той, хто піддає сумніву або заперечує істинність або слушність точки зору пропонента.
Опонент може бути безпосередньо присутнім і особисто брати участь у спорі. Але може бути й така ситуація, коли опонент безпосередньо не бере участі в ньому.
Аудиторія - це колектив, який має свої переконання, свої позиції, точки зору з приводу обговорюваного питання.
Аудиторія є головним об'єктом аргументативного впливу в спорі.
Позитивні та негативні точки зору
Суперечка має місце тоді, коли пропонент та опонент мають розходження в думках з приводу певного питання. Одна сторона висуває точку зору, а друга висловлює сумнів щодо неї або взагалі заперечує її. Таке розходження може бути виражене в точці зору явно (експліцитно) або неявно (імпліцитно).
Точка зору - це думка, яка фіксує відношення людини до твердження, змістом якого є певна пропозиція.
Щодо пропозиції можна зайняти позитивну, негативну або нейтральну позиції.
Приклад: Розглянемо твердження: "Неземні цивілізації існують".
Позитивна точка зору: "Я думаю, що неземні цивілізації існують".
Негативна точка зору: "Я не думаю, що неземні цивілізації існують".
Нейтральна точка зору: "Я не знаю, існують чи ні неземні цивілізації".
Розходження в думках, яке є передумовою будь-якої суперечки, передбачає, що один з учасників має позитивну або негативну точку зору відносно певного твердження, а другий учасник має сумніви щодо неї.
Можлива й складніша форма розходження в думках, коли друга сторона не тільки сумнівається, а й підтримує протилежну точку зору.
Нейтральну точку зору, як правило, ні пропонент, ні опонент не підтримують. Інакше комунікативний процес не можна було б кваліфікувати як суперечку.
Правила та помилки в суперечці
Правило свободи. Типові помилки
Правило свободи формулюють так.
Сперечальники не повинні ставити перешкоди один одному при висуванні своїх точок зору та при критиці точок зору опонента.
Порушення правила виникає в таких випадках.
А. Сперечальник може накласти обмеження на аргументацію співрозмовника.
У результаті такого порушення правила свободи сперечальники можуть допустити такі помилки:
• об'явлення точки зору священною;
• накладання табу на точку зору.
"Об'явлення точки зору священною" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли супротивнику забороняють висловити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як священну.
Приклад: "Я збираюся відремонтувати кухню. Ми можемо обговорювати все, що завгодно: стиль, планування, все, що захочеш. Єдине, що не обговорюється, це те, чи будемо ми робити ремонт. Ремонт ми будемо робити обов'язково".
"Накладання табу на точку зору" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли супротивнику забороняють висловити точку зору на підставі того, що її кваліфікують як табу.
Приклад: "Тобі не треба було говорити про це. Про мертвих погано не говорять".
Б. Сперечальник може обмежити свободу дій іншої сторони.
Це можна зробити двома способами.
По-перше, примусити співрозмовника відмовитися від обґрунтування своєї точки зору або критики точки зору супротивника.
Найрадикальніший спосіб у такій ситуації - не допустити опонента до дискусії за допомогою фізичної сили. Крім того, застосовують різноманітні погрози неприємних наслідків (зокрема, застосовування насильства) або примушування чи шантаж.
Подібні дії в еристиці кваліфікують як помилку в суперечці, яка виникає через порушення правила свободи. Ії називають:
аргумент до палки (паличний аргумент, довід до палки, argumentum ad baculum).
"Аргумент до палки" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник погрожує супротивнику з метою перешкодити йому вільно аргументувати свою точку зору.
Приклад: "Звичайно, ви самі повинні вирішити це питання, але пам'ятайте, що ми - ваші найголовніші клієнти".
Застосовуючи аргумент до палки, треба пам'ятати, що як тільки небезпека зникне, опонент знову почне суперечити або діяти так, як він хоче.
Ще одним способом тиснути на іншу сторону є гра на емоціях, або емоційний шантаж. Такі дії в еристиці кваліфікують як помилку в суперечці. Ії називають:
аргумент до жалю (argumentum ad misericordiam).
"Аргумент до жалю" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник посилається на тяжкі обставини, скрутне становище тощо з метою викликати жаль та співчуття.
Приклад: "Як ви могли так поставитися до моєї роботи? Я працював над нею вдень і вночі".
По-друге, сперечальник може порушити правило свободи, дискредитуючи супротивника перед аудиторією.
Це дуже поширена помилка в суперечці, яку називають:
аргумент до людини (argumentum ad hominen).
"Аргумент до людини" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник застосовує особисті напади на опонента з метою відвернути увагу від змісту того, що говорить супротивник, і подати його особу як предмет звинувачень та критики.
Навіть якщо зауваження щодо супротивника слушні, цей прийом некоректний, оскільки змінює предмет суперечки.
Приклад: Саме про цей аргумент йдеться в одній з гуморесок М.Жванецького: «…Ми оволодіваємо значно вищим рівнем суперечки - суперечкою без фактів. Суперечкою на темпераменті. Суперечкою, що переходить від голослівних тверджень на особу партнера. Що може говорити кульгавий про мистецтво Ван Гога? Якщо йому одразу заявити, що він кульгавий, він визнає себе переможеним. Про що може сперечатися людина, яка не обміняла паспорт? Які погляди на архітектуру може висловити чолов'яга без прописки? Впійманий на гарячому, він визнає себе переможеним. І взагалі, чи може нас цікавити думка людини лисої і з отаким носом?
Нехай спочатку виправить ніс, відростить волосся, набере вагу, виправить ходу, а вже потім висловить щось несуперечливе - ми його зрозуміємо…»
Існують різновиди аргументу до людини. Серед них типовими є:
• пряма атака;
• непряма атака (отруєння джерела);
• ти також (tu quoque).
"Пряма атака" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник приписує супротивнику недоліки (реальні або уявні) з метою зображення його в кумедному вигляді, критики його розумових здібностей, підриву довіри до його міркувань.
Приклад: "Мені було так прикро слухати його відповідь, що я навіть не буду брати на себе відповідальність щось говорити з приводу його інсинуацій. Людина несповна розуму".
"Непряма атака" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник робить власні припущення щодо особистих мотивів супротивника, які він намагається репрезентувати як розумні судження.
Приклад: "Вона думає, що саме чоловіки є причиною поганого положення жінок у суспільстві. Я не можу позбутися думки, що, мабуть, колись у минулому вона прала брудні шкарпетки чоловіка, якого не дуже любила, і саме тому втратила здатність думати".
"Ти також" - це помилка, яка має місце в суперечці, коли сперечальник невиправдано підкреслює суперечності в словах та справах супротивника (суперечності між його попередніми й нинішніми думками або між словами та діями).
Схема цього прийому: "Ти також думаєш, або робиш нераціонально".
Приклад: "Ви стверджуєте, що маленькій дитині не треба робити ніяких щеплень, оскільки вони можуть спричинити різноманітні ускладнення. Тоді чому Ви самі, знаючи все про ускладнення, зробили своїй дитині всі щеплення? Може, тому, що Ви не хотіли, щоб Ваша дитина захворіла, наприклад, на дифтерію чи паротит?"
Міркування "ти також" передбачає, що будь-яка людина, яка діє непослідовно, не може бути правою. Хоча це не означає автоматично, що точка зору цієї людини не правильна. Для того щоб це встановити треба спочатку оцінити аргументи сперечальника.
ІV. Процесуально – діяльнісний етап
Двом групам учнів було завдання підготувати виступи опоненти – пропоненти за темою «Чи можна виправдати репресії 30-х років 20 століття проти української інтелігенції?»
(Доповіді груп подаються у додатках до уроку).
Потім весь клас залучається до дискусії. Учитель виступає у ролі координатора виступів.
V. Контрольно – рефлексійний етап
1. Група учнів показує презентацію «Еристика як мистецтво суперечки» (дивись додаток до уроку №2).
2. Складання сенкану «Еристика»:
Іменник – еристика.
Прикметник (2) – тактовна, вмотивована.
Дієслова (3) – обговорюю, переконую, вчуся.
Речення – Я вивчу закони еристики.
Слово – синонім – суперечка.
VІ. Домашнє завдання
Підготувати виступи на вільно обрані теми з точки зору пропонентів або опонентів.
Додаток до уроку
(виступ опонентів)
У нас сформувався міф про те, що інтелігенція- це ті, хто завжди боролися з владою. Але всі забули ,що насамперед це ті , хто розвиває культуру , дає щось нове, створює видатне. Усі кажуть про те, як погано партія та радянська влада до них ставилася , але є й інший бік.
Життя у той час важко назвати солодким. Влада мала вирішували безліч проблем , бо СРСР - була
великою, могутньою державою , у якої було безліч ворогів.
Справою партії було «вилікувати» нову радянську інтелігенцією від «старих»хвороб:піклуванні про народ, відчуття боргу. На той час було дуже важко вижити з такими якостями. Якщо інтелігенція була «пряником», то партія була «батогом». Одне без іншого існувати не може.
Українська інтелігенція стимулювала національну самосвідомість українського народу .Та не завжди їх методи були законними. Інтелігенти так само , як і партійне керівництво створювали різноманітні гуртки, які були нелегальними, куди приводили молодь. А як всім відомо: молодь-наше майбутнє. Тобто інтелігенти – ці непогані стратеги , які діяли на рівні з більшовиками.
Майже усі ці організації приділяли головну увагу питанням не політичним, а саме культурним. Тобто річ ішла про те , щоб український народ був розвинений,з освітою,а це не те, що хотів сам народ.
До того ж, інтелігенція - це творчі ,освічені люди, які розвинені у якійсь галузі і не більше того. Звісно, вони хотіли кращого життя для народу. Ну, уявімо
,що вони домоглися свого , прийшли до влади. А далі що? Вони не мали досвіду , не були обізнані у політиці, економіці та в усіх державних справах. Так, вони вели за собою народ, були чудовими ораторами.
Але цього замало. До того ж не варто забувати про державну скарбницю та про те, що окрім розвиненого
культурно народу, є й інші проблеми. І навряд чи інтелігенти змогли б справитися з керівництвом країни.
І не все було так погано. У 20-і роки проводилася «українізація», тобто створення українських шкіл,
дитсадків , видання книг на українській мові, визнання того, що і російська і українська - це дві рівноправні державні мови. Зросла частка українців
на державних засадах.
Як би там не було ,але радянська влада з нічого створила сильну велику державу і жорсткі заходи теж
у цьому допомогли. У порівняння можна взяти сучасну Україну. Коли розпався союз,то Україна отримала незалежність, у її першого керівництва було вже створено , залишалося лише розвиватися, як європейська країна. Але цього не вийшло . Зараз усе йде на спад. Україна - не є однією з розвиненіших країн Європи , велика кількість європейців навіть не чула про нас . А все це через відсутність досвіду та знань у керівників. І тепер подумайте: можливо твердість , далека жорстокість у прийняті рішень-це не завжди погано?Та іноді потрібно бути не лише добрим, відданим керівником,а ще й вміти продемонструвати силу у прийнятті рішень.